УЗАГАЛЬНЕННЯ
практики розгляду спорів що виникають із земельних правовідносин
за період 2013-2014 роки
1. Підстави та порядок набуття права на земельну ділянку. Особливості набуття права на земельну ділянку сільськогосподарського призначення ,земель водного, лісового фонду ,земель рекреаційного призначення, земель ,вкритих рослинністю
Відповідно до ст. 14. Конституції земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю фізичних і юридичних осіб гарантується в конституційному порядку. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. У зв'язку з цим розд. IV Земельного Кодексу України цілком присвячений набуттю та реалізації прав на землю і передбачає конкретні заходи щодо безпосереднього втілення конституційних положень у суспільне життя.
Підстави та умови набуття права на землю, порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, набуття прав на землю за давниною користування (набувальна давність), умови переходу прав на земельну ділянку при переході прав на будівлі та споруди тощо, передбачені в гл. 19 Земельного Кодексу . Вона є однією з найважливіших складових частин земельного закону, а її зміст тісно пов'язаний зі змістом попередніх розділів Земельного Кодексу , зокрема із правовим регулюванням відносин власності на землю, правом землекористування, земельними сервітутами та обмеженнями прав на землю. Тому підстави, способи і порядок набуття прав на землю громадянами та юридичними особами не можна розглядати у відриві від інших положень земельного закону. Що стосується права державної власності на землю, то згідно зі ст. 84 ЗК воно набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону. Отже, суб’єктами права державної власності є Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, а також районні державні адміністрації.
Відповідно до глави V Земельного кодексу України ст.22 Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. Перелік осіб , які можуть бути власниками таких земель передбачено ч.3 цієї статті.
Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.
Землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання
Усі землі, які знаходяться в межах України, складають її земельний фонд, який передбачає наявність загального правового режиму усіх земель незалежно від форми власності на землю та її цільового призначення. Разом з тим, існують і істотні відмінності між землями, що зумовлено різними способами їх використання, різним цільовим призначенням, особливостями правової охорони і т. Ін. За даними та іншими критеріями землі можуть поділятися на окремі види. Залежно від виконуваних функцій, землі поділяються на використовувані та невикористовувані. Використовувані, у свою чергу, поділяються на землі, що використовуються як просторова база для розміщення різних об'єктів виробничого, невиробничого та іншого призначення, як засіб виробництва у сільському господарстві, а також землі, які виконують природно-заповідні, рекреаційні, оздоровчі функції.
Важливе правове значення має поділ земель за основним цільовим призначенням на категорії.
Категорія земель - це частина земельного фонду України, яка характеризується основним цільовим призначенням та особливостями правового режиму.
Основні категорії земель:
землі лісового фонду; землі водного фонду; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
До земель рекреаційного призначення належать землі, що використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. До них відносять земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, території будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів і т. ін. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, яка перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.
Землями лісового фонду є землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті зеленими насадженнями в межах населених пунктів, полезахисними лісовими смугами, окремими деревами і групами дерев та чагарниками на сільськогосподарських угіддях і т. ін. Особливістю правового режиму цих земель є те, що він повністю підпорядкований правовому режиму лісів, що ростуть на цих землях. Тому правовий режим земель лісового фонду визначається не лише земельним, а й лісовим законодавством.
Землі водного фонду - до них відносять землі, зайняті водними об'єктами – морями, річками, озерами, водосховищами та ін., а також: землі, виділені під смуги відводу і водоохоронні зони водних об'єктів.
Оскільки основним цільовим призначенням цих земель є забезпечення використання і охорони вод, їх правовий режим значною мірою визначається водним законодавством. Землі водного фонду використовуються для задоволення життєвих, побутових, оздоровчих та інших потреб населення, а також водогосподарських, природоохоронних, промислових, енергетичних, транспортних, рибогосподарських та інших потреб. 2. Зміна цільового призначення земельної ділянки . До 2013 р. дозвіл на зміну цільового призначення надавали органи місцевого самоврядування (селищні, сільські, міські ради народних депутатів), шляхом прийняття рішень на сесійних засіданнях. З 2013 р. дозвіл на зміну цільового призначення земельної ділянки вже не потрібен. Для першого кроку необхідна нотаріально засвідчена заява на зміну цільового призначення земельної ділянки, підписана власником. Саме ця заява і буде підставою для розробки проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення землі на наступному кроці. Для розробки проекту землеустрою про зміну цільового призначення необхідно звернутися в землевпорядну організацію, яка має у своєму штаті сертифікованих інженерів-землевпорядників, та укласти відповідний договір на розробку землевпорядної документації (проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки).
Розроблений проект зміни цільового призначення необхідно погодити в наступних організаціях: місцеве управління Держземагентства; місцевий відділ архітектури та містобудування; інші організації (органи лісгоспу, водгоспу, охорони культурної спадщини, екології тощо) в окремих індивідуальних випадках.
3.Набуття права на земельну ділянку на підставі цивільно-правових угод
Право власності на земельні ділянки може бути набуте на підставі договорів купівлі-продажу, міни, ренти, дарування, довічного утримання, у відносинах іпотеки, спадкування. Немає перешкод і для відчуження земельних ділянок на підставі інших договорів (угод, правочинів), у т.ч. не передбачених законом. Загальні вимоги до змісту угод передбачені ч..2 ст.132 Земельного Кодексу України
Долинським районним судом Кіровоградської області за період 2013-2014 рік розглядалась одна справа №1106/4119/2012 за позовом Коваленко В.М. до Долинської районної державної адміністрації , третя особа Коваленко Ю.М. про визнання права на земельну ділянку в порядку спадкування. Позов задоволено повністю . Проблемних питань під час розгляду даної справи не виникало.
-Набуття права на земельну ділянку за давністю користування (набувальна давність) передбачено ст. 119 Земельного кодексу України.
положеннями Земельного кодексу України, що регулюють набувальну давність встановлено ряд необхідних критеріїв, які є невід’ємними ознаками давності користування земельною ділянкою і наявність яких необхідна для набуття права на земельну ділянку за цією підставою. Громадянину, який заявляє про давність володіння земельною ділянкою, слід обґрунтувати (довести) відповідному повноважному органу добросовісність, відкритість і безперервність використання ділянки протягом 15 років. В іншому випадку, присутність права набувальної давності у особи необхідно вивчати посадовим особам уповноваженого органу під час підготовки та розгляду питання, що усуне будь-які сумніви у правомірності прийнятого рішення. При цьому, у разі відмови у задоволені клопотання про набуття прав на земельну ділянку, зважаючи на наявність належних доводів про давність володіння земельною ділянкою, очевидною стає безпідставність відмови у передачі земельної ділянки та полегшується можливість скасування оскаржуваного рішення. Доказами давності володіння землею, у такому випадку, можуть бути як певні матеріальні доводи (копії документів, відомості земельно-кадастрової документації), так і покази свідків, тощо. Одночасно із цим, суд при розгляді спору зобов`язаний зажадати відповідних доказів про присутність ознак набувальної давності. Таким чином збір додатків та долучення їх до відповідного клопотання, полегшить в подальшому відповідну підготовку до судового розгляду. Хоча, безпосередньо доведення давності користування при зверненні із клопотанням не вимагається нормою закону, а отже не є обов`язком, а лише правом громадянина та реалізується ним на власний розсуд. Перехід права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду передбачений стаття 120 Земельного кодексу України . Чинною редакцією ст.120 ЗК передбачено, що з 1 січня 2010 р. до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, в обсязі та на умовах, установлених для попереднього землевласника (землекористувача) (ст.377 ЦК і ст.120 ЗК в редакції закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю» від 5.11.2009 №1702-VІ). За період 2013-2014 року Долинським судом розглянуто одну справу даної категорії справу 388/1330/14-ц за позовом Русіновського Леоніда Христофоровича до Богданівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області про визнання права власності на земельну ділянку набувачем будинку. Справа розглянута з винесенням рішення – позов задоволено. Розглянута з порушенням строків розгляду в зв’язку з відпусткою судді головуючого по справі. Під час розгляду даної справи проблемних питань не виникало.
Договір оренди земельної ділянки
Основним документом, який регулює відносини між орендодавцем земельної ділянки і орендарем, є договір оренди земельної ділянки. Договір оренди земельної ділянки — це юридично оформлена у встановленому законом порядку двостороння угода, за якою орендодавець передає орендареві земельну ділянку у тимчасове оплатне використання для задоволення його потреб, які визначаються цільовим призначенням орендованої ділянки і спрямовані на забезпечення відповідного виду діяльності за умови раціональності землекористування і охорони земель як з боку орендаря, так і з боку держави, та на інших погоджених умовах.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України “Про оренду землі” договір оренди землі підлягає державній реєстрації і на підставі ч. 1 ст. 210, ч. 3 ст. 640 ЦК України, ч. 2 ст. 125 ЗК України та ст. 18 Закону України “Про оренду землі” є укладеним з моменту такої реєстрації.
Відповідно до статті 32 Закону України "Про оренду землі" "На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України".
За період 2013-2014 роки в провадженні Долинського районного суду Кіровоградської області перебувало 79 справ про визнання недійсним договору оренди землі. З них розглянуто : - з винесенням рішення - 51 -з задоволенням позову – 36 - без розгляду - 6 - в позові відмовлено - 9
Наприклад : справа №388/1913 /13-ц за позовом Крошка Алли Іванівни до СФО»Володимирівське» треті особи Відділу Держземагенства у Долинському районі Кіровоградської області ,Реєстраційна служба Головного Управління юстиц Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача мотивуючи свої вимоги тим, що між ним та СФО «Володимирівське» 29.12.2003 року був укладений договір оренди земельної ділянки. Позивач 29 грудня 2003 року уклав договір оренди власної земельної ділянки з СФО «Володимирівське» терміном на 5 років. Після укладання вищевказаного договору оренди керівник СФО «Володимирівське» Демченко В.І. не повернув орендодавцю примірник договору. В 2009 році Демченко В.І. загинув, а новий керівник Соколовський В.М. пояснив йому, що попередній керівник не передав їй її примірник договору. Весною 2009 року, коли закінчилася дія договору оренди земельної ділянки, позивач звернулась до керівника СФО «Володимирівське» Соколовського В.М. для подальшого розпорядження своєю земельною ділянкою на власний розсуд. Однак керівник СФО «Володимирівське» їй пояснив, що він вчасно не звернувся до орендаря з відповідною заявою про припинення дії договору оренди землі, а тому договір оренди земельної ділянки автоматично продовжив (поновив) свою дію на той же термін і на тих же умовах, тобто до 29 грудня 2013 року, на що позивач погодився, бо такий закон діяв на той час. В 2012 року позивач почав перемовини з керівником СФО «Володимирівське» про те, що майже через рік закінчується дія договору оренди його земельної ділянки і він більше не бажає здавати йому в оренду його ділянку і щоб він восени 2013 року землю не засівав. Однак, керівник СФО «Володимирівське» зазначив, що позивач здав йому в оренду свою земельну ділянку терміном не на 5 років, а на 15 років і повертати її він до 29.12.2018 року не збирається
Оскільки позивачу не видали його примірник договору і СФО «Володимирівське» користується його земельною ділянкою і має намір ще 5 років користуватися нею всупереч волевиявлення її власника, то відповідно порушенно право власника земельної ділянки на вільне володіння та користування ними. У липні 2013 р. представник позивач письмово звернуся від його імені та імені інших орендодавців до відділу Держземагенства у Долинському районі та СФО «Володимирівське» з проханням видати копії договорів оренди земельних паїв. Згідно отриманих відповідей позивачу стало відомо, що в договорі оренди земельного паю існують виправлення строку договору з 5 на 15 років шляхом закреслення строку «п'ять» років і дописки «п'ятнадцять» у п п. 1.2. договору, що є незаконним і таким, що не відповідає волевиявленню орендодавця.
Враховуючи викладене, вважає, що договір оренди земельного паю від 29.12.2003 року, укладений від імені Крошка А.І. з СФО «Володимирівське», зареєстрований у відділі ДП «КРЦДЗК» 29.12.2003 року, складений з недодержанням в момент вчинення угоди вимог, які встановлені законодавством. В договорі оренди земельного паю відсутні істотні умови договору оренди землі, а саме відсутнє місце розташування земельної ділянки, відсутня відповідальність за несплату орендної плати, відсутні умови використання та цільове призначення ділянки, умови збереження об’єкту оренди, умови і строки передачі ділянки орендарю, існуючі обмеження щодо використання ділянки, визначення сторони що несе ризик випадкового пошкодження знищення об’єкту, також відсутні план схеми та акти прийому передачі ділянки. В зв’язку з цим, позивач змушена звернутися до суду з даним позовом.
З огляду на положення ст.13,14, 15 ЗУ «Про оренду землі» ст.ст. 203, 215 ЦК України суд не вбачає підстав для визнання правочину недійсним у цілому. В той же час дослідження умов договору виявило що зміст п. 1.2 договору становлять наступні умови: надруковано «Сторони погоджуються на оренду земельної ділянки протягом 5 (п’ять) років, починаючи з __(прочерк)___ року і закінчуючи __(прочерк)__ року, ручкою до тексту « 5 (п’ять)» дописана « 1» та зверху дописано «п'ятнадцять», та заповнено пробіли з 29 грудня 2003 по 31 грудня 2018. З пояснень сторін випливає, що орендар Демченко В.І. помер, а позивач стверджує, що договір оренди земельного паю укладав лише на 5 років так, в зв’язку зі смертю представника, який підписував договір оренди не можливо пояснити авторство, причини та обставини внесення до договору вказаних виправлень та дописок. З огляду на друковану частину тексту, згідно якої сторони погодили 5 річний строк оренди, яка за строком узгоджується з умовами договору передбаченими п.2.2 договору згідно якого - продовження договору можливе «на наступні 5 років на тих же умовах», які не виправлялись та не змінювались, тобто тим же умовами договору в розумінні п. 2.2 є і строк оренди 5 років, тому суд вважає що погодженим сторонами строком є визначений друкованим текстом строк 5 (п’ять) років. Незавірені виправлення строку оренди на 15 років та вписування у бланк роздрукованого та підписаного договору строку з 29 грудня 2003 по 31 грудня 2018 не погоджувались орендодавцем оскільки не охоплювались його волевиявленням та суперечили первинному змісту друкованого договору.
Тому позовні вимоги позивача були задоволені частково.
Справа № 388/2040/13-ц за позовом Чубирко Катерини Володимирівни до Фермерського господарства «Катеринівське», Реєстраційна служба Долинського РУЮ Кіровоградської області, Відділ Держземагенства у Долинському районі Кіровоградської області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки її повернення, скасування реєстрації та стягнення збитків та моральної шкоди, -
В судовому засіданні встановлено, що 28.02.2004 року між Луців К.М. та ФГ «Катеринівське» було укладено договір оренди земельної ділянки, після смерті Луців К.М. дану земельну ділянку успадкувала Чубирко К.В. На момент укладення даного договору сторонами були досягнуті всі істотні умови. Межі земельної ділянки встановлені в натурі на підставі технічної документації із землеустрою і зафіксовані в державному акті на право приватної власності на землю, який на час укладення договору був чинним і ніким із сторін не оспорювався, договір містить визначені законом істотні умови, тому відсутні підстави для визнання договору оренди землі недійним з підстав, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі». В договорі оренди зазначено, що при переході права власності на земельну ділянку від орендодавця до іншої особи цей договір зберігає чинність для нового власника. Встановлено, що ФГ "Катеринівське» з власної ініціативи незважаючи на те, що Чубирко К.В. на той час не оформила свої спадкові права, виплачувало їй орендну плату в 2009-2011 роках, так було виплачено за 2009 рік 2070,59 грн, орендної плати, за 2010 рік - 2352,99 грн., за 2011 рік - 2870, 59 грн. Крім того їй було виплачено аванс в рахунок орендної плати за 2013 рік в сумі 1000 грн. Також судом враховується, що якість виконання умов договору не може бути підставою для визнання договору недійсним, а є підставою, для застосування забезпечення його належного виконання чи розірвання договору, тоді як таких вимог позивачем не ставиться. Крім того позивач вважає, що йому завдано матеріальні та моральні збитки у наслідок саме недійсності договору, у зв’язку з чим такі вимоги відхиляються, як такі, що не знайшли підтвердження у ході судового розгляду.
Таким чином, враховуючи що ФГ «Катеринівське» користується земельною ділянкою на законних підставах відповідно до укладеного договору, орендну плату Чубирко К.В. отримувала відповідно ніяких збитків їй не завдано. Тому на підставі викладено , в позові відмовлено. .
Вказане рішення переглядалось апеляційною інстанцією і залишено без змін.
Питання про дострокове припинення користування землею на умовах оренди вирішується шляхом пред'явлення позову про розірвання договору.
З часу отримання особою державного акта на право приватної власності на землю вона набуває статусу власника земельної ділянки, у зв'язку з чим змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди, а тому договір оренди земельної частки (паю) припиняється. Враховуючи вимоги статей 203, 215 ЦК ( 435-15 ) про недійсність правочину, переукладення договору оренди земельної частки (паю) після виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки і одержання власником земельної частки (паю) державного акта на право власності на земельну ділянку можливе лише за наявності волевиявлення на те сторін.
Відповідно до ст.158 Земельного Кодексу України , земельні спори вирішуються не лише судом, а і органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин:
«1. Земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин..
2. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
Відмежувальною ознакою правосуддя є те, що при його здійсненні вирішення спору характеризується остаточністю і неможливістю оскарження прийнятого рішення до іншої системи органів.
Звернення до суду для захисту прав та законних інтересів, пов'язаних із земельними правовідносинами, сторонам у земельних спорах гарантується не тільки Земельним кодексом України, а й Конституцією України Відомості Верховної Ради України. - 1996. № 30. - ст. 141, де передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадян безпосередньо на її підставі гарантується.
Власне земельні спори складають переважну більшість виникаючих у даний час спорів. До них відносяться всі спори, пов'язані із здійсненням володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою; спори, що виникають у зв'язку з припиненням і переходом прав на землю, припиненням права власності іноземних громадян та осіб без громадянства за невідчуження земельної ділянки у встановлений строк у випадках, визначених законодавством, спори пов'язані з припиненням права на земельну ділянку у зв'язку з використанням її не за цільовим призначенням, а також за такі порушення, як неусунення порушення законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів; припинення права користування земельними ділянками за систематичну несплату земельного податку або орендної плати; недотримання правил добросусідства, що перешкоджають користуванню земельною ділянкою; порушення правил земельного сервітуту та інші.
Характерною ознакою розглянутого виду спорів є те, вони виникають з приводу земельних ділянок, що належать на праві власності чи знаходяться у користуванні, у т.ч. на умовах оренди. Такі спори можуть виникати тільки при реальному існуванні земельних відносин. Отже, їхнім об'єктом є суб'єктивне право, що заперечується, а предметом спору - конкретна земельна ділянка.
Майнові спори, пов'язані із земельними відносинами, строго кажучи, не є земельними спорами .
До них можна віднести спори, пов'язані їз здійсненням майнових прав власниками земельних ділянок і землекористувачами по реалізації виробленої сільськогосподарської продукції і розпорядженню отриманими доходами, зведенню житлових, виробничих, господарських і культурно-побутових будівель, наданню компенсацій за підвищення родючості ґрунтів у випадку вилучення чи добровільної відмови від земельної ділянки, виконанню гарантій, передбачених у розділі V ЗК, визначенню розмірів збитків і відшкодуванню втрат сільськогосподарського виробництва, спори, що виникають із права власності на житловий будинок і господарські будівлі і інші майнові спори.
Адміністративні спори, пов'язані з земельними відносинами.Такими можуть бути спори про вилучення земель для державних і суспільних потреб, спори про здійснення заходів, що запобігають негативному впливу на сільськогосподарські угіддя при розробці родовищ корисних копалин і торфу, спори про розмежування земель населених пунктів . Спори, пов'язані з платежами за землю, є відносно новими видами спорів, але досить часто виникаючими на практиці. Їхній розгляд і вирішення регламентовані Земельним кодексом Земельний кодекс України та інших законодавчих актів, що діють в галузі оподатковування і внесення платежів за землю. До цих видів спорів варто віднести спори, пов'язані з нарахуванням розмірів платежів, термінами їх внесення, застосуванням пільг по платежах за землю, спори, що виникають у зв'язку з встановленням розмірів плати за оренду земельних ділянок, і т.п. Відповідно до ст. 206 ЗК використання землі в Україні є платним. Порядок розгляду зазначених видів спорів, передбачений в Законах «Про плату за землю» і «Про оренду землі» вони вирішуються в судовому порядку.
Результатом розгляду земельного спору має стати спонукання одного (кількох) його учасників до вчинення дій щодо припинення порушення, відновлення порушеного права, а в певних випадках -- щодо відшкодування заподіяної шкоди.
За підвідомчістю земельні спори поділяються на такі, що підвідомчі судам (загальної юрисдикції, господарським чи третейським), і такі, що підвідомчі місцевим радам або органам виконавчої влади з питань земельних ресурсів і суду .
Особа може реалізувати своє право на пред'явлення позову за таких умов: 1) позовна заява подається до суду з додержанням правил про підсудність (ст. 123-131, п.7 ст.136 ЦПК); 2) звернутися до суду може тільки дієздатна особа (ст-101, п.8 ст.136 ЦПК); 3) заява, що подається до суду, мусить відповідати вимогам статей 137 і 138 ЦПК; 4) позовна заява при певних обставинах повинна бути оплачена державним митом (ст.63,139 ЦПК); 5) наявність належних повноважень у судового представника при поданні ним позовної заяви (ст.110-115, п.9 ст.136 ЦПК).
Звернення до суду і прийняття заяви суддею призводить до певних цивільних процесуальних та матеріальних наслідків. Процесуально-правовий наслідок полягає у виникненні цивільного процесу по конкретній справі, наділенні осіб у цій справі відповідними процесуальними правами та обов'язками в залежності від їх процесуального становища та неможливість звернення до суду з тотожною справою. До матеріально-правових наслідків відносяться такі: 1) подання позову перериває позовну давність; 2) добросовісний володілець чужого майна зобов'язаний відшкодувати всі прибутки, які він отримав з дня одержання повістки за позовом власника про повернення майна Цивільний процесуальний кодекс України
Під захистом інтересів відповідача розуміють передбачені цивільним процесуальним законодавством процесуальні засоби, за допомогою яких відповідач здійснює захист власних майнових і особистих немайнових прав та охоронюваних інтересів при розгляді судом першої інстанції пред'явленого до нього позову. Такими процесуальними засобами є заперечення проти позову (п.2 ст.143 ЦПК) та зустрічний позов (ст.140 ЦПК).
Процесуальні дії, що проводить суддя після порушення справи, залежать від конкретної справи, характеру спірних правовідносин, зібраних позивачем доказів тощо.
Докази, які збираються або подаються сторонами, повинні стосуватися суті спору. Тому, вирішуючи питання про виклик свідків, витребування письмових і речових доказів, слід вимагати від сторін пояснення про те, які саме обставини можуть бути підтверджені ними. Недопустимими є прийняття доказів, які не стосуються справи .
Вирішення земельного спору відбувається безпосередньо в процесі судового розгляду. Судовий розгляд -- це регламентована цивільним процесуальним правом діяльність суду та інших учасників процесу по розгляду і вирішенню в судовому засіданні цивільної справи по суті
Всі цивільні справи, що підвідомчі суду, по першій інстанції розглядаються одноособове суддею.
Суддя, що одноособово розглядає справу, є головуючим у судовому засіданні. Коли справа розглядається колегіальне, то головуючим є голова суду або його заступник чи член суду.
Вирішення земельних спорів судами нині є досить поширеним. Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" за загальним правилом, розмежування між судами загальної юрисдикції підвідомчості земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів відбувається залежно від суб'єктного складу їх учасників. Так, загальним судам підвідомчі земельні спори в разі, якщо хоча б однією з осіб, які беруть участь у справі, є громадянин. Господарськими судами вирішуються земельні спори за участю підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб, а також громадян, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності.
Виходячи з відповідних положень Конституції, ЗК, ЦПК та ГПК, а також зазначеної постанови, судам підвідомчі справи за заявами, зокрема: з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками; про право громадян на земельну частку (пай) при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, використання при цьому земельних ділянок із меліоративними системами; про розподіл несільськогосподарських угідь при ліквідації сільськогосподарських підприємств, установ, організацій; про визнання недійсною відмови у розгляді заяв громадян про безоплатну передачу у власність (приватизацію) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського й особистого селянського господарства, садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, дачного будинку та індивідуального гаража; про визнання недійсною відмови в наданні у постійне користування земельних ділянок юридичним особам; про визнання незаконною відмови у продажу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності громадянам і юридичним особам, які мають право на набуття цих ділянок у власність, а також іноземним державам; про вирішення спорів, пов'язаних з орендою землі; про встановлення та припинення дії земельних сервітутів; про примусове припинення права на земельну ділянку з передбачених законом підстав; про недійсність відмови у розгляді заяви про погодження місця розташування об'єкта, щодо якого порушується питання про вилучення (викуп) земельної ділянки; про вирішення спорів щодо проведення розвідувальних робіт на землях, що перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб; про вирішення майнових спорів, пов'язаних із земельними відносинами, в тому числі про відшкодування власникам і землекористувачам збитків, заподіяних вилученням (викупом) визначених угідь, обмеженням їх прав або порушенням земельного законодавства; про відшкодування витрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва; про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок, укладених із порушенням встановленого законом порядку; про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки чи про звільнення земельної ділянки особою, що займає її без належних на те підстав; про вирішення спорів стосовно розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей; про вирішення земельного спору, що відповідно до визначеної ЗК компетенції розглядався органом місцевого самоврядування чи органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, з рішенням якого одна зі сторін у земельному спорі не погоджується.
При розгляді справ даної категорії судді Долинського районного суду Кіровоградської області з’ясовували обставини справи, права та обов’язки сторін, перевіряли обґрунтованість їх доводів та заперечень, давали належну оцінку зібраним доказам,
Судді суворо дотримувались вимог процесуального законодавства на стадії прийняття позовних заяв та підготовки справ до розгляду, перевіряли відповідність заяв вимогам статей 119, 120 ЦПК. Не допускали випадків прийняття заяв без визначення ціни позову, без сплати судового збору.
Голова Долинського районного суду
Кіровоградської області П.М.Бойко
Вик.Мазуренко С.П. тел..05324-5-02-76
_03_03.png)
