Аналіз Практика розгляду судових справ про визнання договорів недійсними

02.12.2013р.                                                                            м. Долинська

              
         Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9  Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз’яснено, що при розгляді справ про визнання  правочинів  недійсними  суди залежно  від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.Судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати  види  недійсності правочинів:  нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша  статті  220,  частина  перша статті 224 тощо),  та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна   із  сторін  або  інша  заінтересована  особа  заперечує  їх 
 дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 
 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

        Нікчемний правочин є  недійсним  через  невідповідність  його
вимогам   закону   та  не  потребує  визнання  його  таким  судом.
Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням
суду.

             Відповідно  до  статей  215  та  216  ЦК  суди розглядають  справи  за  позовами:   про   визнання   оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про
застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

               Вимога про   встановлення   нікчемності   правочину  підлягає
розгляду в разі наявності відповідного  спору.  Такий  позов  може
пред'являтися   окремо,  без  застосування  наслідків  недійсності
нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового
рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

             Вимога про застосування наслідків недійсності правочину  може
бути  заявлена  як  одночасно  з вимогою про визнання оспорюваного
правочину недійсним,  так і у вигляді самостійної  вимоги  в  разі
нікчемності  правочину  та  наявності  рішення  суду  про визнання
правочину  недійсним.  Наслідком  визнання  правочину   (договору)
недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні
вимоги.

            Якщо позивач   посилається   на   нікчемність  правочину  для
обґрунтування іншої заявленої вимоги,  суд не вправі посилатися на
відсутність   судового   рішення   про   встановлення  нікчемності
правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

              Відповідно до  статей  215  та  216  ЦК вимога про
визнання оспорюваного  правочину  недійсним  та  про  застосування
наслідків  його  недійсності,  а  також  вимога  про  застосування
наслідків недійсності нікчемного правочину може бути  заявлена  як
однією  зі  сторін правочину,  так і іншою заінтересованою особою,
права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
                Вимоги про визнання  оспорюваного  правочину  недійсним  і
застосування   наслідків   його   недійсності,   про  застосування
наслідків  недійсності  нікчемного   правочину   розглядаються   у
позовному  провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно
до вимог статті 15 ЦПК.

              За цими  ж правилами розглядаються зазначені вимоги і в разі,
якщо стороною правочину є суб'єкт владних повноважень,  крім вимог
про визнання недійсним адміністративного договору.
             Правочин  може  бути  визнаний  недійсним  лише з підстав,
визначених законом,  та із  застосуванням  наслідків  недійсності,
передбачених законом.

                У разі якщо під час розгляду  спору  про  визнання  правочину
недійсним   як   оспорюваного   та   застосування  наслідків  його
недійсності  буде  встановлено  наявність  підстав,   передбачених
законодавством,  вважати такий правочин нікчемним,  суд,  вказуючи
про нікчемність такого правочину,  одночасно  застосовує  наслідки
недійсності нікчемного правочину.

                 За змістом статті 216 ЦК та виходячи із  загальних засад  цивільного  законодавства  суд  може  застосувати з власної
ініціативи  реституцію  як   наслідок   недійсності   оспорюваного
правочину.   Інші   наслідки  недійсності  оспорюваного  правочину
(відшкодування  збитків,  моральної  шкоди  тощо)  суд  застосовує
відповідно до статті 11 ЦПК.

             Судам необхідно  враховувати,  що  виконання  чи  невиконання
сторонами зобов'язань,  які виникли з правочину, має значення лише
для визначення наслідків  його  недійсності,  а  не  для  визнання
правочину недійсним.  У разі якщо правочин ще не виконаний,  він є
таким,  що не створює жодних юридичних  наслідків  (частина  перша
статті 216 ЦК.

                  Відповідно  до  частини  першої  статті  215 ЦК підставою   недійсності   правочину   є   недодержання    стороною
(сторонами) вимог,  які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент
вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який
не вчинено.

     У зв'язку з цим судам необхідно  правильно  визначати  момент
вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо).

     Зокрема, не  є  укладеними  правочини  (договори),   у   яких
відсутні   встановлені  законодавством  умови,  необхідні  для  їх
укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору;  не
отримано акцепт стороною,  що направила оферту; не передано майно,
якщо відповідно до законодавства для вчинення  правочину  потрібна
його  передача тощо).  Згідно із статтями 210 та 640 ЦК 
не є вчиненим також правочин у разі  нездійснення  його  державної
реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

     Встановивши ці обставини,  суд відмовляє в задоволенні позову
про  визнання правочину недійсним.  Наслідки недійсності правочину
не застосовуються до правочину, який не вчинено.

     Рішенням суду  не  може  бути  зобов'язано  сторони здійснити
державну реєстрацію правочину,  оскільки це  суперечить  загальним
засадам  цивільного  законодавства  -  свободі  договору  (пункт 3
частини  першої  статті 3 ЦК). Норма частини третьої статті 182 ЦК
щодо можливості оскарження до суду відмови у державній
реєстрації, ухилення від державної реєстрації, відмови від надання
інформації   про   реєстрацію   застосовується   лише   щодо   дій
(бездіяльності) органів, які здійснюють таку реєстрацію.

               Вимога про   визнання  правочину  (договору)  неукладеним  не
відповідає можливим способам захисту цивільних прав та  інтересів,
передбачених  законом.  Суди  мають  відмовляти  в  позові з такою
вимогою.  У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги,  передбачені
главою 83 книги п'ятої ЦК.

               Згідно  зі статтею 217 ЦК правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його
окремі  частини й обставини справи свідчать про те,  що він був би
вчинений  і  без  включення  недійсної  частини.  У   цьому   разі
відповідно  до  статті  217  ЦК суд може визнати недійсною частину
правочину,  з'ясувавши думку сторін правочину.  Якщо  у  недійсній
частині  правочин  був  виконаний  однією зі сторін,  суд визначає
наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний
недійсним.

Що стосується визнання недійсними договорів  оренди земельних ділянок, то до Долинського районного суду  в період з 01.10.2013 року по 02.12.2013 року надійшло біля 30 позовних заяв, з них:

-         25 позовних заяв розглянуто із частковим задоволенням позову.

-         1 справа в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Дані позовні заяви були подані від фізичних осіб до СФО «Володимирівське», третіми особами були: Відділ Держземагенства  у Долинському районі  Кіровоградської області та Реєстраційна служба Головного управління юстиції. Представники третіх осіб в судові засідання  не з»являлись, до  суду надсилали заяви про розгляд справ без їх участі, проти заявлених вимог позивачів не заперечували та надавали письмові пояснення.

     Аналіз обговорити на нараді з працівниками суду.

Суддя Долинського

районного суду                                                          С.В. Степанов

Помічник судді                                                           В.М. Романюк